«ШКОЛА СПРАВЖНІХ ЧОЛОВІКІВ»

Дек 10, 2013   //   Автор: admin   //   Теоретичні розробки  //  Нет комментариев

ПРОГРАМА ГАРМОНІЙНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

 «ШКОЛА СПРАВЖНІХ ЧОЛОВІКІВ»

(ВІДРОДРОДЖЕННЯ НАЙКРАЩИХ ТРАДИЦІЙ

КОЗАЦЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ)

ДОГО «Федерація козацького традиційного бойового мистецтва «Спас» Дніпропетровська регіональна зразкова школа

козацького традиційного бойового мистецтва «Спас-Штурм» Поляков Геннадій Михайлович

 3 яким нетерпінням чекають усі без винятку батьки на народження своєї довгоочікуваної дитини! А якщо народжується хлопчик, син, радість безмежна! Але мало хто із щасливих мам і тат у ці перші хвилини життя дитини думає про те, що саме необхідно зробити, щоб із цього нетямущого малюка виріс справжній чоловік. Чи існує «чоловіча педагогіка»? Чи відрізняється вона від «жіночої»?

 

Відповідь на це питання знаходимо в системі вишколу справжніх чоловіків, лицарів України, запорозьких козаків.

Козацька педагогіка – частина народної педагогіки у вершинному її вияві, яка формувала в підростаючих поколіннях українців синівську вірність рідній землі, Батьківщині – незалежній Україні. Це народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сім’ї, школі і громадському житті образ козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю. Створена козаками педагогіка ввібрала в себе ідейно-моральний, емоційно-естетичний, психолого-педагогічний зміст богатирської епохи в житті наших пращурів періоду Відродження. Під могутнім захистом козацьких збройних сил в Україні існували різні типи навчальних закладів. Поряд з академіями, братськими, дяківськими, церковними, монастирськими школами, колегіумами працювали народні професійні школи мистецтв і ремесел (кобзарства, гончарства, бортництва та ін.) та козацькі, січові школи на території Січі.

Перша школа на Січі, відкрита у 1576 році, слугувала зразком для виникнення осередків освіти на всій території козацьких вольностей. Склад учнів визначався звичаями, що формувалися на Січі. Так, там заборонялося перебувати жінкам. Навіть отамани залишали свої сім’ї за межами Січі. За порушення цього порядку загрожувала смертна кара.

До січових шкіл хлопчиків приводили батьки. Головним учителем був ієромонах, який, крім прямих обов’язків наставника, піклувався про здоров’я хлопців, лікував хворих, хоронив померлих і про все детально розповідав кошовому отаману та прикордонному лікарю. У таких школах на високому рівні навчали музики, співу та інших мистецтв. При таких школах існував відділ співаків. З часом він виокремився в школу “вокальної музики та співу”. Тут вивчали також латину, піїтику, арифметику, риторику, геометрію, географію, астрономію, військову справу. Латину вивчали як мову міжнародних відносин, мову науки того часу. Користувались латиною і в полеміці, в боротьбі проти окатоличення. З 1754 по 1768 рр. існувала також Головна Січова школа, що за рівнем навчання прирівнювалась до кращих братських шкіл. У ній вивчали піїтику, риторику, математику, географію, астрономію, військову справу.

Особливої уваги заслуговують школи джур, які продовжували традиції сімейного виховання. Від наставників юні джури переймали військову науку, вчилися жити й перемагати в екстремальних умовах Джури жили в куренях із дорослими й одночасно вчилися у січових школах.

Слід зазначити, що у всіх вищезгаданих навчальних закладах панував волелюбний дух козацтва. Особливе місце відводилось ідеям і засобам народної педагогіки, українознавства. Педагоги разом з вихованцями і батьками дотримувались народних обрядів, звичаїв, традицій. Тут реалізовувався принцип гармонійного виховання людини, оскільки одночасно із загальноосвітніми предметами багато уваги приділялося психофізичному вдосконаленню майбутніх козаків.

На Запорізькій Січі існувала специфічна система відбору в школу молодих людей, так званих молодиків. “Хто хотів би стати козаком – мусив наперед служити три роки в старого козака за джура. Джура виконував роботу різного типу: носити за козаком другу рушницю й потрібні клунки. Одразу, коли навчався від того козака володіти зброєю і набирав вправності в битвах, ставав правдивим козаком і діставав зброю: рушницю, шаблю, спис, лук і стріли.” Цілком ймовірно, що час перебування молодиків у Січовій школі суворо не регламентувався, а залежав, в першу чергу, від їх здібностей до військової та духовної науки. До школи приймалися хлопчики з 9 років. Підростаючи, вони ставали помічниками вчителя: підтримували в класі дисципліну, привчали молодших до самообслуговування. Методи навчання в школах були обмежені, хоча учителі і намагалися певною мірою унаочнювати навчальний процес, особливо під час вивчення азбуки, коли учитель, узявши руки в боки, зображував букву “Ф”, піднявши одну руку вверх, а другу опустивши вниз, — “Х”, опустивши руки і розставивши ноги – “Л” і т.д. Посібниками для навчання був Часослов і Псалтир, які в достатній кількості друкували Київська і Чернігівська друкарні, а також скорописна “Козацька читанка”. Перший розділ “Читанки” містить реєстр “Переяславських статей 1659 року”. Відомо, що в січових і козацьких школах перехід з одного класу в інший, від Букваря до Часослова, потім до Псалтиря і т.д, який супроводжувався народними дитячими забавами, іграми, різноманітними фізичними вправами. Дослідник С. Сірополко пише, що в цих школах хлопчиків учили “Богу добре молитися, на коні реп’яхом сидіти, шаблею рубати і відбиватися, з рушниці гострозоро стріляти й списом добре колоти”. Важливе місце відводилося також формуванню в учнів умінь плавати, веслувати, керувати човном, переховуватися від ворога під водою… Усе це підносило дух учнів, давало їм наснагу, оптимізм, віру у свої сили, можливості. Як і бувале козацтво, молодь на свята у процесі ігор змагалася на силу, спритність і прудкість, винахідливість, точність попадання в ціль… Традиційними були змагання на конях ( скачки, перегони та ін.).

Школи в Запорізькій Січі існували на кошти батьків. За вивчення букваря батьки платили від 50 копійок до 1 карбованця, Часослова – до 5 карбованців. Дітей також навчали читати, писати, рахувати. У Лубенському і Чернігівському полках діти старшини і заможних козаків навчалися грамоти та військової справи у парафіяльних школах або при сотенних і полкових канцеляріях. Військову справу викладали досвідчені і випробувані в боях козаки. Вони носили звання ”військового служителя” і користувалися високим авторитетом. Ці школи забезпечували дітям лише початкові знання , які були доступними і задовольняли на той час скромні потреби трудового люду в освіті. Проте це було єдине джерело, де жевріла рідна мова, правда про історію свого краю, зберігалися і примножувалися народні звичаї, традиції. В той час, коли у школах Західної Європи того часу в системі педагогічних прийомів використовувалась звичайна різка, українське козацтво XVI-XVIII століття утвердило систему освіти на принципах гуманізму, демократизму й народності. В учнівському колективі утверджувались принципи самоврядування, що нагадувало козацьке. Учні обирали із свого складу двох отаманів: одного для старших, другого — для молодших .Якщо ті не виправдовували довір’я, після закінчення навчального року їх переобирали. У Запорізьких школах усі мали рівні права та обов’язки. Найвищими якостями вважалися патріотизм, готовність віддати життя за волю і свободу країни, чесність, самодисципліна, взаємодопомога. Існувало побратимство: хлопчики, що браталися, клялись один одному у вірності та дружбі, християнській любові до кінця життя. У духовному житті молоді козацькою педагогікою відводилась особлива роль лицарській честі і лицарській звитязі. Кожен молодий козак прагнув розвинути в собі ці шляхетні якості. Великий виховний вплив на дітей мали різноманітні види духовного мистецтва (декоративно-ужиткове, музичне, танцювальне, вишивання тощо) та фольклорне виховання (пісні, думи, легенди, перекази, балади, прислів’я, приказки тощо). Вони були пройняті вільнолюбним козацьким духом, пізнавально-виховним потенціалом національної символіки.

Українська козацька система виховання – глибоко самобутнє явище, аналогів якому не було в усьому світі. Вона мала кілька ступенів. Передусім – дошкільне родинне виховання, яке утверджувало високий статус батьківської і материнської козацької педагогіки. Другий ступінь козацького виховання можна назвати родинно-шкільним. Пізніше козаки, які прагнули знань, училися у вітчизняних колегіумах, у відомих університетах Європи, отримували підвищену і вищу освіту. Такі молоді люди, освічені і виховані на європейському рівні, часто очолювали національно-визвольний рух, брали активну участь у розбудові освіти, науки і культури України. У січових і козацьких школах, школах джур, а також по закінченні вищих навчальних закладів юнацтво отримувало систематичне фізичне, психофізичне, моральне, естетичне і трудове виховання, національно-патріотичну підготовку, спортивно-військовий вишкіл.

Аналіз історичних документів свідчить про те, що в Запорозькій Січі існував культ фізичної досконалості людини. Це твердження обґрунтовується такими основними положеннями:

1. Запорозькі козаки ніколи не обирали старшинами фізично недосконалих людей. Гарний фізичний розвиток мали Б.Хмельницький, П.Сагайдачний, І.Богун, І.Свірчевський та інші. Про гетьмана Мазепу французький дипломат Жан Балюз писав: «Тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара, і їздець із нього знаменитий” А Іван Підкова, гетьман низових козаків, який був такої міцної породи, що гнув підкови. Вінницький полковник  Іван Богун заслужено вважався  кращим фехтувальником Європи. Він бився двома шаблями, перемагаючи в боях відразу  кількох нападників.

Легендарний Петро Сагайдачний «змалку привчився натягати лук, зброї та коня з рук не випускав, з негодою боротися  витривалістю; легко переносити всяку тяготу, голод, труд, не боятися ворога і в небез­пеці проявляти мужність».

2. Свій вільний час практично всі запорожці присвячували виконанню фізичних вправ. Усі вітчизняні і зарубіжні дослідники наголошують на тому, що навіть тоді, коли молодика приймали до «істинного» козацтва, він не припиняв займатися фізичними вправами. Дозвілля козаків заповнювалось різноманітними фізичними вправами: вправлялися у стрільбі, фехтували на шаблях, об’їжджали коней, зма­гались з плавання, бігу, веслування, боротьби тощо. Зокрема, Д.І.Яворницький пише: «Хто об’їжджав коня, хто розглядав зброю, хто вправлявся в стрілянині…»

3. Одним з основних критеріїв переходу молодика в «істинного» запорожця була його фізична підготовленість. Досвідчені козаки, козацька старшина уважно і прискіпливо, з відповідальністю перевіряли фізичний стан новобранця, загартованість і витривалість  на спеку й холод, дощ і сніг, брак одягу і їжі.

4. Посилене фізичне виховання дітей і молоді в січових школах та школах джур. Загартування здоров’я, національне (етнічне) тіловиховання, фізичний вишкіл дітей були стійкими традиціями в козацькому середовищі. Суворий курс фізичного  і військового  виховання хлопчики проходили в січових школах.  У школі вихованців привчали до оборонно-військової справи. С.Сірополко, що досліджував систему виховання в січовій школі, писав: «…Молодиків у школі і поза школою вчили: Богу добре мо­литися, на коні реп’яхом сидіти, шаблею рубати й відбиватися, з рушниці гострозоре стріляти й списом добре колоти». Важливе місце відводилося   також  формуванню в учнів умінь плавати,  веслувати, керувати човном. Вихованців вчили добре маскуватися в різних умовах, від чого часто залежало їх життя.

Після шкільних занять старші учні займалися військовою справою. В ігрових ситуаціях вони моделювали бойові дії козаків: наступ на ворога, оборону тощо; влаштовували змагання, демонстрували фізичну силу. Така система навчання та виховання давала той обсяг знань та вмінь, які потрібні були коза­кові-воїну, вона розвивала у дітей спритність, силу, витривалість та інші важливі якості, необхідні у сповненому небезпеки козацькому житті.

Саме з метою відродження найкращих традицій козацької педагогіки та на прикладі діяльності січових шкіл розроблена та впроваджується в життя програма гармонійного розвитку особистості «Школа справжніх чоловіків», яка проходить випробування в Павлоградському міському ліцеї..

Програма Школа справжніх чоловіків базується на сучасному досвіді педагогічної науки та спрямована на гармонійне поєднання фізичного та інтелектуального розвитку особистості. Програма дозволяє на базі одного навчального закладу надати можливість для засвоєння учнями широкого спектру різноманітних навальних та розвиваючих програм.

Програмою передбачається поєднання фізичного та розумового розвитку хлопців, що не тільки забезпечує гармонійний розвиток вихованців, а й дозволяє покращити процес шкільного навчання.

Розділ бойового мистецтва Спас спрямований на розвиток фізичних здібностей вихованців прищеплення навичок здорового способу життя та здобуття вмінь та навичок саме бойового мистецтва (спортивного напрямку Українського рукопашу Спас). Досвід діяльності автора  в галузі бойових мистецтв дозволяє зробити висновки, що хлопці, які мають можливість спрямованого виходу агресії «на позитив» під час тренувань, не намагаються бути агресивними в повсякденному житті, що нами бачиться дуже позитивним, адже за соціологічними дослідженнями рівень агресивності у сучасних школярів непомірно високий.

Розділ хореографії та акробатики в цій програмі отримав назву «культура рухів», головною метою цього розділу е надання вихованцям обсягу вмінь та навичок, які дозволяють впевнено володіти своїм тілом, в будь яких ситуаціях. Мати гарну поставу. Вміти рухатись та відчувати музику та ритм.

Розділ етики в програмі спрямований на надання вихованцям знань та практичних вмінь поведінки в різних типових та нетипових ситуаціях (спілкування в колективі, зі старшими, з дівчиною тощо, поведінка за столом, в транспорті, на вулиці і так далі…)

Розділ психології включає в себе різноманітні тренінги спрямовані на покращення мотивації, виховання лідерських якостей, створення колективу а також необхідну психологічну підтримку та корекцію в складних умовах адаптації юнаків до початкової школи.

Для вирішення базових завдань програми планується залучення до навчального процесу  провідних фахівців різних галузей педагогіки.

Школа справжніх чоловіків це спрямований багаторічний процес виховання хлопця, юнака, Чоловіка. Під час реалізації завдань Школи планується зміна та вдосконалення теоретичних дисциплін, поступове безупинне ускладнення програми фізичних дисциплін, відповідно до росту підготовленості вихованців та їх вікових особливостей.

Мета

Виховання гармонійно розвинутої особистості фізично  міцної та інтелектуально розвинутої, зі стійкими етичними нормами поведінки, здатної бути лідером в сучасному суспільстві.

Завдання

  • Зміцнення здоров’я, розвиток фізичних якостей, здобуття вмінь та навичок з різних видів рухової активності. (одноборства, акробатика гімнастика, хореографія, спортивні та традиційні ігри тощо).
  • Створення умов для індивідуального розкриття розумового потенціалу  вихованців, використовуючи найсучасніші педагогічні методики.
  •  Розвиток лідерських якостей кожної особистості, завдяки психологічному супроводу процесу навчання та використання новітніх методик.
  • Виховання стійких патріотів Батьківщини, які знають та пишаються історією своєї Країни.
  • Прищеплення позитивних етичних норм поведінки, що дозволяють відчувати в собі гідність та готовність бути активним та провідним членом суспільства.

Засоби реалізації програми

  • В програмі задіяні вихованці молодших класів виключно хлопці.
  • Навчання здійснюється кожного дня по 60 хв. В позаурочний час.
  • Розклад занять побудований таким чином, щоб фізичні навантаження змінювались розумовими:

ü  Понеділок — бойове мистецтво Спас

ü  Вівторок – етика

ü  Середа — хореографія, акробатика

ü  Четвер —  психологія

ü  П’ятниця – бойове мистецтво Спас.

 

Ми впевнені, що реалізація програми та впровадження ії в позашкільне навчання хлопців нададуть можливість для відродження найкращих традицій Української, козацької педагогіки та  відкриє нові перспективи для створення нової генерації молодого покоління Українців, які будуть пишатись своєю країною, та стануть прикладом і орієнтиром  для своїх однолітків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

  1. Афонович О. Школи в Запорізькій Січі // Українське слово. – 1996. – 14 листопада. – C. 13.
  2. Бабишин С. Школи в Запорізькій Січі // Радянська школа. – 1991. — №6. – C. 83-85.
  3. Донченко Т. Научіть нас, козаченьки, славу повернути// Спортивна газета.- 1990.- 15 вересня.
  4. Зубалій М., Остапенко О. Бойовий гопак// Фізичне виховання в школі.- 1999.- №2.- С. 40, 46,55.
  5. . Єфименко А.Я. История украинского народа.- К.: Лыбидь, 1992.- 253с.
  6. . Івашковський  В. Історія фізичного та військового гарту дітей і молоді в Україні// Фізичне виховання в школі.- 2002.- №3.- С. 49 -52.
  7. . Медвідь Л. Українська козацька педагогіка // Початкова школа. – 1996. — №10. – C.58-60.

.

 

 

Добавить комментарий

Декабрь 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Сен    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Дніпропетровській регіональній Зразковій школі козацького традиційного бойового мистецтва "Спас-Штурм" - 15 років